7 правил успішного батьківства

Більшість батьків замислюються, чи правильно вони себе поводять з дитиною. Звичайно, немає ідеальних батьків. Усі ми маємо труднощі та іноді не впевнені, чи добре виховуємо своїх дітей. Однією з проблем, що найбільше непокоїть батьків, є питання поведінки: що треба зробити аби діти поводилися добре? Скористайтеся нашими порадами.

1. Подавайте дітям приклад хорошої поведінки.
Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка - приклад для наслідування. 

2. Змінюйте ситуацію, а не дитину.
Краще тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість. 

3. Висловлюйте свої бажання позитивно.

Кажіть дітям, чого ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ бажаєте. Та якщо ви чогось категорично не бажаєте, формулюйте своє небажання чітко. Тому наступне:

4. Висувайте реальні вимоги.
Запитуйте себе, чи відповідають ваші вимоги віку дитини, ситуації, у якій вона опинилася. Якщо ви в принципі розумієте, що виконання ваших вимог є гарним, та нереальним варіантом - думайте про компроміс. У чому ви можете поступитися так, щоб можна було б бути впевненим, що дитина виконає те, що ви хочете? Пояснюйте причину, яка впливає на ваше рішення. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими - використовуйте тактику переключення уваги.

5. Обирайте виховання без побиття та крику.
На початку це може здаватися результативним, однак незабаром виявиться: щоразу ви змушені бити все з більшою силою, щоб досягти бажаного результату. Крик або постійні докори є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру.
Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших. Пам'ятайте: людина може чомусь навчитися тільки коли спокійна, задоволена чи радіє чомусь. Це стосується і дорослих також. Коли дитина дістала ляпас, вона стає надто сердитою, знервованою та збудженою, тому не може достатньо глибоко усвідомити, за що і чому її покарано.

6. Допомагайте дітям вести себе краще, даючи їм вибір. 
Не сперечайтеся з дітьми про справи, які не мають великого значення. Дозволяйте їм зробити вибір: нехай вони самі вирішують, у що одягатися чи що їсти. Це попередить прояви образи та непокори з боку дитини. Вона не дорікатиме, що ви її постійно пригнічуєте.

7. Прислуховуйтеся до того, що говорить ваша дитина. 
Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває. І головне - пам'ятайте, що любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини та взаєморозуміння.

Заповіді батьківства

    Одвічне питання турбує не одне покоління батьків: як виховувати дитину? Що робити, аби вона виросла доброю людиною, розкрившись усіма своїми здібностями, аби змогла віддати людям те, з чим прийшла у світ?
   Чимало вчених у різний час обґрунтували своє бачення батьківської педагогіки. Світова психолого-педагогічна думка виробила ряд цінних настанов, які з урахуванням сучасного практичного досвіду лягли в освіту прийнятих у Міжнародний рік дитини десяти правил поведінки батьків, своєрідного кодексу любові, що його мають дотримуватися ті, кому Богом призначено плекати найдорожчий скарб - їхніх дітей.

1.Люби свою дитину!

   Радій її присутності біля тебе, приймай її такою, якою вона є, бо то твій паросток, твоє творіння. Не ображай і не принижуй її, не розхитуй її віри в себе, не завдавай болю несправедливою покарою, не відмовляй у твоїй довірі, дай їй привід любити тебе. 

2.Оберігай своє дитя!

   Захищай дитину від фізичних та душевних небезпек, навіть, якщо доведеться жертвувати власними інтересами й ризикувати своїм життям. Не зважай ні на що, коли йдеться про твоє дитя, про твою дитину квітку, яку можуть знівечити.

3.Будь добрим прикладом для своєї дитини!

   Прищеплюй до духовних вартостей свого народу і сам живи, дотримуючись його традицій. Стався до дитини з великою відповідальністю, їй потрібне таке домашнє вогнище, де сім'я дружна, де шанують і люблять людей похилого віку, де підтримують тісні та щирі зв'язки з усім родом та друзями. Вона має жити у такій родині, де панує чесність, справедливість, скромність, гармонія у всьому.

4.Грай зі своєю дитиною!

   Віддай дитині стільки часу, скільки необхідно для її розвитку. Менше зважай на свої власні інтереси, бо інтереси дитини - водночас і твої. Багато розмовляй з нею, не відвертайся, коли вона щось говорить: може саме в ту мить дитина звіряється тобі найбільшими таємницями свого життя. Грай з нею так, як їй подобається, приймай серйозно її гру, світ її уяви. 

5.Працюй зі своєю дитиною!

  Допомагай дитині, коли вона намагається взяти участь у якійсь справі. Коли підросте, потроху залучуй до праці з людьми і для людей. На дозвіллі, під час канікул, не бідкайся, що вона втомиться від роботи, бо для неї праця з дорослими - то погляд у майбутнє.

6.Дозволь дитині набувати життєвого досвіду,

нехай навіть не безболісного, але самостійного!

   Дитина визнає лише такі враження, які пережила самостійно, а твій власний життєвий досвід (хоч як тобі прикро) часто-густо не важить для неї нічого. Тож дай їй змогу самій "збирати свою скриню", навіть якщо тут існує певний ризик. Надмірна опіка й тепличні умови життя можуть викликати соціального інваліда.

7.Покажи дитині можливості і межі людської волі!

   Розкрий перед дитиною чудові можливості розвитку й самоутвердження людської особистості відповідно до її особливостей та обдарованості. Водночас показуй на прикладах, що кожен має визнавати норми співжиття і дотримуватися їх у родині, в колективі, у суспільстві.

8.Привчай дитину бути слухняною!

   Стеж за поведінкою дитини і спрямовуй її так, щоб учинене нею не завдавало шкоди ані її самій, ані будь-кому. Не обминай моментів, коли вона не гарно поводиться у твоїй присутності, зауваж і поясни, чому треба чинити саме так, а не інакше, для неї це буде наукою. Винагороджуй за додержання установлених правил, однак у разі нагальної потреби наполягай на шануванні їх за допомогою розумного покарання. 

9.Чекай від дитини лише таких думок та оцінок,

на які вона здатна на даному етапі свого розвитку

і які може підказати її власний досвід!

    Мине багато часу, доки дитина навчиться орієнтуватись у складному світі, що оточує її. Допомагай її, скільки зможеш, і вимагай від неї власної думки чи самостійного висновку тільки з урахуванням реалій її вікового розвитку і вже набутого досвіду.

10.Давай дитині змогу набувати такі враження,

які полишатимуть вартісні спогади!

   Дитина, як і дорослий, "живиться" різними враженнями, які знайомлять її з довкіллям і життям інших людей. Дбай про те, щоб вона бачила, чула, відчувала, якомога більше цікавого для себе, щоб збагачувалася корисними знаннями і добрими почуттями.

1.       Чарівне слово

Навчіть дитину деяких "чарівних слів" - "дякую", "будь ласка", "вибачте". І коли б дитина не говорила їх, намагайтеся швидко і ввічливо виконувати всі її прохання (в міру можливостей).

2.       Чай у двох.

Організуйте вечірній чай з вашою дитиною. Порадьте їй запросити на чай улюблені іграшки. А потім зробіть так, щоб всі за столом дотримувалися правил ввічливості.

3.       Обніміть дитину!

Поплескування по плечах або обійми доречні у тих випадках, коли дитина ввічлива з кимось - це дуже важливо.

4.       Домашні тварини і дитина.

Обов'язково привчайте дитину доглядати домашніх тварин: купівля корму, прогулянка, розчісування, витирання лап, чистка клітки.

5.       Політика чесності.

Завжди давайте чесну відповідь на запитання дитини.

6.       Нагороджуйте інших.

Коли зустрічаєте ввічливих і доброзичливих людей, похваліть їх за доброту.

7.       Розмови на подушці.

Кожний вечір, коли вкладаєте дитину у ліжко, запитайте її: "Яка частина дня була найкращою?" або "Яка частина дня була найважчою?", потім уважно вислухайте, що скаже вам дитина, не перебиваючи її, не даючи ніяких настанов.

8.       Переможцем став...

Кожний тиждень видавайте "нагороду найбільш турботливому". Вручайте її тому, хто був найдобрішим, найввічливішим.

9.       Гра "якщо..., то".

Якщо хтось з гостей повинен невдовзі прийти до вас додому, можна зіграти в гру "якщо ..., то". Це гра допоможе дитині краще зустріти гостя. Ви уявляєте собі частину "якщо.."."', "Якщо Оленці подобаються кольорові олівці...", дитина уявляє собі частину "то", "то ми будемо розмальовувати картинки".

10.       "Який ти?"

Вказуйте дитині на її емоції. Це допоможе їй визначити себе та інших: "Ти виглядаєш розлюченою", або "ця маленька дівчинка виглядає такою самотньою".

11.      Ставте мету.

Допомагайте дитині діяти відповідно до конкретної мети, наприклад, складати гроші на конкретну іграшку або прочитати конкретну книгу, конкретну кількість книг.

12.      Очі в очі.

Привчайте дитину дивитися в очі співбесіднику, пояснюючи їй, наскільки це неприємно, коли людина відволікається під час розмови.

13.      Підказуйте.

Якщо хтось вітається з вашою дитиною, а вона не відповідає, допоможіть їй знайти потрібні слова: "Ганно, піди і скажи Дмитру Івановичу "Доброго дня".

14.      Хваліть за доброту.

Звертайте увагу на кожний прояв доброзичливості: "Ти молодець, що допомогла своїй сестрі".

15.    Сваріть  чесно.

Уникайте приниження і зневажливих зауважень. Намагайтеся знайти компроміс і припиніть суперечку.

16.      Не обманюйте.

Якщо дитина зрозуміла, що ви обманюєте, не намагайтеся говорити неправду далі. Визнайте свою помилку: "Так, у нас справді залишилось печиво, але я не можу дати його тобі до обіду."

17.      Руки геть.

У жодному випадку не бийте дитину, яка буває надто агресивною, скеровуйте її в спеціальне місце "для охолодження".

18.       Приховані знаки уваги.

Зробіть своїй дитині щось приємне, але так, щоб це було для неї несподіванкою.

19.      Справжній друг.

Візьміть дитину з собою, коли маєте намір провідати чи допомогти комусь із своїх друзів. Поясніть при цьому, як приємно допомогти комусь.

20.      Спочатку запитайте.

Спочатку запитайте дозволу, перш ніж скористатися чимось чи викинути щось, що належить вашій дитині.

21.      Обговорюйте ситуацію.

Якщо чиясь дитина надворі чи у дитячому садку плаче, зверніть на це увагу своєї дитини. Запитайте її: "Як ти вважаєш, що вона відчуває зараз?", "Як ти вважаєш, що зробило її такою засмученою?".

22.      Добрий приклад.

Частіше згадуйте в розмові з дитиною про людей з нашого оточення, які роблять добрі справи.

23.      Поклади на місце.

Якщо ваша дитина взяла без дозволу чужу іграшку, поясніть їй, чому так не можна робити, і наполягайте, щоб вона віднесла її назад.

24.      Боротьба з брутальністю.

Придумайте якийсь вислів,  який говоритимете, коли хтось з членів вашої родини буде лихословити. Потрібно намагатися знайти більш спокійний спосіб висловлювати свої почуття.

25.      Обмін ролями.

Дайте вашій дитині можливість відчути себе на місці іншої людини. Запропонуйте їй на 10-15 хвилин роль одного з батьків (тата, мами), а собі візьміть роль дитини.

26.      Дотримуйтесь чистоти.

Якщо ви, гуляючи з дитиною парком чи лісом, побачили сміття -підберіть й віднесіть в урну чи якесь призначене для викидання сміття місце. Ні ви, ні дитина не повинні смітити на вулиці.

27.      Допоможіть "Зберегти обличчя".

Якщо ви помітили , що дитина каже неправду, стримуйте свій гнів і нагадайте, як важливо говорити правду. Потім дайте їй ще один шанс. І якщо дитина скаже правду, не карайте її.

28.      Причина і наслідки.

По можливості дайте дитині відчути наслідки своїх помилок: "Якщо залишиш велосипед під дощем, він заржавіє".

29. Заохочуйте до чесності.

Дайте дитині зрозуміти, що чинити чесно завжди важко, тому заохочуйте

її до правдивості.

30. Ніколи не порушуйте обіцянок.

Ніколи не обіцяйте дитині нагороди і не лякайте покаранням, які ви не

зможете дати і виконати.

31."Лавочка для забіяк"

Поставте вдома стільці у вигляді "лавочки для забіяк". Якщо двоє дітей побилися, посадіть їх на цю "лавочку", де вони повинні залишатися доти, поки кожний з них не пояснить, в чому він був неправий.

32. Коробка "Руки геть".

Аби не виникало "боротьби" за іграшки, дитина мусить мати особисту коробку для іграшок, нехай у неї виявиться бажання поділитися своїми іграшками з іншими дітьми.

33. Самостійність і допомога.

Дайте зрозуміти, що ви не збираєтесь робити за дитину завдання, але допоможете.

   Прихід у дитячий садок - перший серйозний етап соціального життя дитини. Досі вона спілкувалась тільки з членами родини, приятелями - сусідами або з тими, кого дорослі запрошували у дім. І от - багато незнайомих облич, нова обстановка... У дитячих садках працюють досвідчені, кваліфіковані вихователі, які зуміють ввести ваше маля в колектив, адаптувати його до нових умов. У принципі, якщо мати в силу обставин змушена буде залишити дитину на цілий день - великої біди не станеться. Проте краще, звичайно, поступове звикання. Поки дитина приглядається до нових товаришів, цікавиться новими іграшками, побудьте неподалік. Коли через півгодини або годину після приходу переконаєтеся, що дитина почувається спокійно, лагідно скажіть їй, що вам треба йти, що невдовзі ви прийдете по неї й заберете додому. Якщо навіть маля трохи поплаче без вас, вихователь зуміє утішити й забавити дитину. Спершу залиште її в садку на кілька годин, потім - на півдня. Невдовзі все ввійде в належний ритм. Різноманітні іграшки, можливість гратись з іншими дітьми швидко зацікавлюють малят, і вони звикають до садка. Найголовніше, щоб перші враження були позитивними. А для цього дамо батькам кілька практичних порад.

   Розповідайте дитині якомога більше доброго про садок і активно привчайте її до самостійності. В колективі добре закріплюються навички самообслуговування, але закласти їх належить у сім'ї,  як і навички гігієни.
   Батьків часто турбує, як одягати дитину для дитсадка. Насамперед так, щоб їй було зручно. Одяг має бути міцним, не ускладнювати рухів дитини (під час бігу, стрибків, лазіння тощо) і таким, щоб малюк сам міг вільно роздягатись і одягатися. Привчіть дитину правильно застібати пальтечко, вміло поводитися зі "змійкою", одягати шапку, знімати і взувати черевики (хай взуття буде досить просте, аби дитині не доводилося вибиватися із сил, стягуючи його з ніг). Безумовно, матері простіше самій одягти і роздягти дитину, але варто бути терплячим - нехай учиться самостійності, дорослішає. Перетворіть цю "процедуру" на цікаву гру.

   Дитина ще вдома повинна привчатись втішати або акуратно складати свій одяг, давати раду іграшкам, правильно поводитися з олівцем, клеєм, іншими предметами. Щоб полегшити перебіг адаптації, заздалегідь учіть малого науки спілкування з іншими: поясніть, що таке дружба, чому треба йти на поступки, рахуватися з чиїмись інтересами. У великих сім'ях взаємини між братами і сестрами допомагають малюку домовитись з іншими родинами щодо організації спільних ігор дітей. Добре також ходити гуртом на прогулянки, екскурсії. Все це не лише збагатити дітей новими знаннями та уявленнями, а й зробити їх комунікабельними.

   Батьки і вихователі - перші впроваджувачі рідної української мови в душу і розум дитини. Якщо дорослі спілкуються з дітьми чистою, барвистою мовою, вона обов'язково перейме їхній стиль. Але так само переймає вона й суржик, грубі висловлювання, жаргонізми. Пильнуйте себе!

    Проте самого наслідування дорослих і запам'ятовування замало для оволодіння вмінням говорити правильно і красиво. Потрібна цілеспрямована робота над розвитком усного мовлення. Це важливо й у тому ракурсі, що в саду дитині часто доводиться розповідати про поїздки, мандрівки, які вона здійснила з батьками, про те, що вона бачила, чула і робила. І такого мистецтва розповіді теж треба навчити ще до вступу у дошкільний заклад. Нехай дитина розповідає татку з мамою про те, що бачила у дворі, парку, зоопарку, музеї тощо. Привчившись правильно висловлювати свої думки і вільно оповідати про цікаві для неї події, маля в подальшому убезпечиться від комплексу "мовчальника".

   Диференціювання дітей на таких, для кого природним є російське, українське чи мішане мовлення - основний методичний підхід до оволодіння спорідненою мовою. Якщо маля виховується в російськомовній сім'ї, у нього довше формується механізм іншої мови. Тут зразкова українська мова у дорослих особливо важлива. Утім, удосконалення рідної мови потребують і діти з українськомовних сімей. На них спирається вихователь, використовуючи в різних ситуаціях їхні природні можливості й залучаючи до спілкування з однолітками рідною мовою.

   Ще один важливий аспект: батькам належить знати стадії росту і розвитку дошкільників, а також їх індивідуальні особливості. Ріст і розвиток дитини - складний процес, одним з компонентів якого є формування рухів. Кожен віковий період - це активне оволодіння дитиною певними руховими діями. На час приходу в дитсадок малюк, як правило, навчається бігати, стрибати, вилазити на висоту, підлізати під предметами тощо. Втім, здатності дітей на третьому році життя це однакові. По-перше, через те, що ставлення до фізкультури в різних сім'ях вельми відмінне. Одні батьки дають дитині рухову волю - тоді вона природно реалізує свої можливості, інші стримують рухову ініціативу, через що маля, бува суттєво відстає від однолітків у дитячому садку. Втім, ніколи не пізно надолужувати своє дитя в "спортивні невдахи". Регулярні фізкультурні заняття в дитсадку підтягнуть хлопчика чи дівчинку до належного вікового розвитку рухів. А такі самі регулярні заняття вдома допоможуть дошкільняті полюбити фізкультуру всерйоз і надовго.

Оновлення системи дошкільної освіти, процеси гуманізації та демократизації у ньому зумовили необхідність активізації взаємодії дошкільного закладу з сім'єю. Сім'я - первинний унікальний соціум, дає дитині відчуття психологічної захищеності, емоційного «тилу», підтримку. Сім'я - це ще й джерело суспільного досвіду. Тут дитина знаходить приклади для наслідування, тут відбувається його соціальне народження.

В даний час взаємодія з батьками вихованців, займає гідне місце в ряду пріоритетних напрямків виховно-освітнього процесу дошкільних закладів. Більшість педагогічних колективів чітко усвідомлюють пріоритетність родинного виховання поряд з необхідністю психолого-педагогічної допомоги батькам.

Включення сім'ї як партнера і активного суб'єкта в освітнє середовище дошкільного навчального закладу якісно змінює умови взаємодії педагогів і батьків, що мають власні стратегічні інтереси у сфері дошкільної освіти дитини.

В даний час проблема процесу взаємодії педагогів і батьків у виховно-освітньому процесі, може бути успішно вирішена на основі єдиних підходів до планування спільної діяльності, вибору показників результативності роботи, єдиною методологічною, організаційно-структурної та методичної основи.

Разом з тим, необхідно підкреслити, що зараз все більше уваги починає приділятися взаємодії дитячого садка і сім'ї. 

 Консультація для батьків:

«Соціальний та емоційний розвиток особистості в сім'ї»

Сім'я, як відомо, є ланкою цілісного суспільного організму, в якій відображаються зміни у соціальному житті. При цьому вона - безпосереднє оточення дитини, первинна суспільна група, в якій проводиться її соціалізація, формується ставлення до навколишньої дійсності, інших людей, до самої себе. У ній задовольняються майже всі потреби дитини, виробляються форми поведінки, закладаються основи особистості.

Морально-етичні цінності сім'ї, її спосіб життя опосередковують всі виховні заходи, що йдуть від школи та інших дитячих установ і організацій. Тому на сучасному етапі розвитку нашого суспільства оптимізації виховних функцій сім'ї приділяється особлива увага.

Особливу роль у формуванні особистості дитини в сім'ї відіграють умови й фактори розвитку її моральної сфери. Цьому сприяє морально-психологічна єдність всіх членів сім'ї, їх взаєморозуміння, теплота стосунків, любов (подружня, батьківська, синівська, дочірня); емоційна задоволеність, довір'я, чуйність і взаємна турбота.

Ці та інші позитивні морально-психологічні якості становлять специфіку сім'ї, зумовлюють її виховний потенціал. Завдяки їм створюється сприятлива психологічна основа для задоволення важливої з погляду морального здоров'я дитини потреби - емоційного контакту з навколишніми. На цій основі формуються і розвиваються важливі соціальні риси особистості дитини: колективізм, доброзичливість, здатність до співчуття іншим людям, уміння розуміти її, спільно працювати, бути корисною для них.

Особливої уваги набуває моральний осередок людини. При його вивченні здебільшого звертається увага на інтелектуальну сторону: ступінь засвоєння певних уявлень, понять, норм. На наш погляд, до поняття "моральне ставлення людини до навколишнього світу та суспільства" входять не лише знання моральних взірців, норм, правил. У реальній поведінці людей (не тільки дітей, а й дорослих) ми нерідко переконуємося: мало знати правила поведінки, це ще не гарантує правильності вчинків. Дитина засвоїла, що говорити неправду погано, однак досить легко і часто обманює дорослих. За нашим переконанням, це відбувається тому, що моральні знання не підкріпленні відповідними переживаннями.

В основі будь-якої моральної якості особливості лежить інтелектуально-емоційний зв'язок, єдність і переживання. Якщо моральне знання в певній ситуації поєднується з відповідними формами переживання, то на цій основі виникає моральне почуття,функцією якого є безпосереднє спонукання до дії.

Серед моральних рис особистості дитини, які забезпечують нормальне спілкування зі старшими та однолітками, вирізняється здатність емоційно відгукуватися на переживання інших людей не тільки співчуттям, а й співпереживанням і, зрештою, реальною співдією.

Для формування у школярів таких якостей сім'я - найсприятливіше середовище, тому що, по-перше, спілкуючись з рідними людьми, для дитини створюється безліч ситуацій, в яких вона набуває досвіду емоційної взаємодії; по-друге, у сім'ї між батьками й дітьми існує певний емоційний взаємозв'язок, зумовлений саме родинним походженням та спілкуванням з перших днів життя дитини.

У кожній сім'ї складається свій, неповторний стиль взаємин, певний тип емоційних зв'язків між батьками й дітьми. Та при всьому розмаїтті родинних стосунків вони можуть бути як конструктивними, так і деструктивними у виховному процесі.

Характер спілкування та взаємодії у сім'ї, розподіл ролей і функцій між членами родини, особливості їхніх емоційних взаємин визначають типи сімей. У шкільній практиці загальноприйнято розподіляти їх на благополучні та неблагополучні.

Нас цікавить аналіз взаємин, що існують у так званих благополучних сім'ях, хоч іноді в це поняття неправомірно вкладається зовсім інший зміст: соціальний стан батьків, а не рівень батьківського ставлення до дитини, яке відображує позитивність родинних взаємин.

Ось ситуація: мати учня - хімік, батько - працівник міліції, також має вищу освіту, а хлопчик ходить до школи немитим, у брудному одязі, невипрасуваній сорочці. Він не встигає в навчанні і за це високоосвічений батько накладає на нього суворі стягнення: за кожну незадовільну оцінку - фізичне покарання. Чи ж треба доводити, що такий "метод виховання'' призвів до негативного наслідку - поганої успішності і досить частих проявів агресії, а у відносинах з ровесниками - застосування батьківського способу впливу.

Такий тип відносин між батьками й дітьми кваліфікується у психолого-педадогічній літературі як "заперечне виховання" або "неприйняття" дитини (А.М.Захаров, А.Я.Варга). До виховання за типом "неприйняття" належать насамперед так звані авторитетне й жорстке, що ігнорує індивідуальні особливості дитини, а також "гіперопіка" - зневажання потреб, інтересів і запитів дитини, її психологічного стану й переживань.

Психологічні дослідження доводять: між батьками, іншими членами родини та дітьми існує двосторонній емоційний зв'язок. Діти загалом швидко і легко відгукуються на емоції, аналогічні їхнім, причому на почуття близьких їм людей відповідають адекватними емоціями.

Що ж таке емоційний контакт і який його вплив на розвиток дитини? При визначенні цього поняття маємо на увазі насамперед певну позитивну спрямованість почуттів у взаєминах між людьми, внаслідок якої кожний відчуває себе предметом зацікавленості, симпатії та доброзичливості інших, а також співпереживання, тобто емоційної "співзвучності” з ними. Такий контакт з батьками забезпечує задоволення дитячих емоційних потреб, необхідних для правильного психосоціального розвитку особиcтості, тому вважається важливим психологічним механізмом соціалізації дитини в сім'ї. Завдяки йому успішно формуються людські почуття та соціальні особистісні якості - чуйність, уважність до людей, бажання допомагати їм та ін., а також комунікативні вміння й навички.

Позитивний емоційний контакт в сім'ї породжує і підтримує у дитини почуття впевненості й захищеності, створює психологічний комфорт, необхідний для її повноцінного розвитку.

У вихованні дітей раннього і дошкільного віку емоційний вплив дорослих виявляється особливо чітко. Дослідження психологів показують: при недостатності материнського догляду розвиток дитини майже завжди гальмується - фізично, психологічно й соціально. Деякі вчені вважають, що після трьох місяців розлуки з матір'ю наступають якісні зміни, які не можна згодом повністю виправити (К.Ізард).

Не втрачає свого значення емоційний вплив дорослих на дітей і в подальшому.      Можна вважати доведеним, що з віком його значення ускладнюється і поглиблюється в міру збагачення духовного життя дитини, розширення її зв'язків з навколишніми.

В ряді досліджень показано, як надмірне емоційне зосередження на дитині, супроводжуване всеохоплюючою опікою та вседозволеністю, прискорює формування егоїстичних рис особистості, неадекватно завищеної самооцінки, схильності до конфліктування, що утруднює процес адаптації учня до класного колективу та зовнішнього середовища.

До негативних наслідків призводить також дефіцит батьківської любові, щирості, теплоти, довір'я, слабкість емоційного контакту з дітьми, що затримуює формування у дітей комунікативних умінь і навичок та морально-емоційних рис особистості.

В основі емоційного контакту, на думку багатьох психологів, лежить задоволення потреби дитини у спілкуванні, а саме - в любові, прихильності, теплоті почуттів, ніжності, лагідності, доброзичливості та безпеці. Вона має у різні вікові періодиспецифічні форми вияву. Від потреби маленької дитини в безпосередньому контакту з близькими людьми - до потреби співробітництва, доброзичливої уваги, шанобливого ставлення дорослого, взаєморозуміння та співпереживання (М.І.Лісіна), Якщо ж ці вимоги не задовільняються, діти багато втрачають у своєму розвиткові - якфізичному, так і психологічному.

Природною основою спілкування батьків і дітей в сім'ї виступає батьківська любов, яка завжди неповторна Та все ж її можна розділити на надмірну, більш-менш розумну та недостатню або її відсутність.

Надмірна любов або холодність у відносинах з дітьми, на перший погляд, -протилежні типи ставлень, проте в життєвій практиці призводять до одного результату: розриву емоційного контакту між батьками і дітьми. Холодність же дорослих породжує відчуженість: дитина не має перед собою прикладу лагідного, ніжного ставлення; у неї не розвивається здатність до співчуття та емоційного відгуку, виникають відчуття незахищеності й непотрібності. За надмірного опікування до школяра ставляться як до маленького: з одного боку, все роблять за нього, з другого - багато дозволяють. У дитинирозвиваються егоїзм та інфантилізм, внаслідок чого морально-емоційна сфера учня-початківця не розвивається.

І в перший, і в другій ситуації у батьківському ставленні немає психологічної спрямованості на дитину, яка росте, розвивається і формується як особистість; відсутнє розуміння її реальних потреб, інтересів, переживань. Відчуженність і надмірність породжують батьківській егоїзм у різних його формах. Неспроможні відчувати переживання своїх дітей, проникнути в їх внутрішній світ, зблизитися з ними, батьки поступово перетворюються в емоційно холодних людей, захоплених своєю "Виховною діяльністю".

У згаданих нами відносинах варто виділити такі основні типи взаємодії в сім'ї.

1.  Батьки владно керують дитиною або роблять усе за неї. Це викликано тим, що дитина опікається і вважається ще маленькою, а також тим, що батьки не хочуть витрачати сили і час на навчання: їм легше зробити самим. Наприклад, бабуся, котра займається вихованням онуки (батьки не мають часу для цього) вважає, що дівчинка без неї ні нащо не здатна Онука займається малюванням у художній студії, воно дається їй непогано, але старенька певна: без її нагляду дівчинка не зробить нічого путнього. При цьому всю хатню роботу виконує бабуся: "Дитині ніколи, вона така перевантажена". В результаті дівчинка росте егоїстичною, неслухняною, бабуся для неї вже перестала бути авторитетом.

Такий "спосіб виховання" посилює формування пасивності школяра, безініціативності; зникає впевненість в успіху навіть улюбленого заняття, народжує неприязнь до дорослого, який не дає змоги задовільнити власну потребу в пізнанні нового, у творчій праці. Зрозуміло, що за таких умов емоційний контакт між дорослим і дитиною стає неможливим.

2.  Батьки здебільшого дають дитині завдання, перевіряють виконане, в разі
відмови застосовують "санкції". Такий тип взаємодії приводить до того, що учень рано
навчається самостійності. Проте страх, який виникає у передчутті покарання, паралізує

його внутрішні можливості. А там, де є страх, немає ні взаєморозуміння, ні прихильності, ні любові.

3. Ділове співробітництво батьків та дітей з елементами дружньої допомоги, емоційним співпереживанням і ставленням до найменших членів сім'ї як до рівноправного учасника заагльної справи. Якщо дитина починає усвідомлювати, що від її вкладу в загальну справу залежить успіх, це активізує її діяльність, збуджує багатство емоцій: відчуття свого визнання дорослими, гордість за власні здібності, радість від досягутого успіху. Контакт між батьками і дітьми забезпечує емоційну задоволеність усіх членів сім'ї. Отже, однією з провідних є життєва потреба у спілкуванні в усій багатогранності його аспектів: діловому, пізнавальному, особистому. Велике значення дня співдружності батьків і дітей має емоційний контакт між ними.

Батькам необхідно знати, що дитині для нормального розвитку треба переживати всю канву почуттів - від радості й задоволення до болю і горя. Не можна відгородити її від життя, опікою захистити від негативних переживань або жорстокістю привчити до протистояння навколишньому.

Близкість у стосунках між батьками і дітьми виникає тоді, коли дитині відповідають увагою та розумінням. До дитячих справ, потреб, інтересів й особливо почуттів необхідно ставитися серйозно. Коли дитина страждає, біль ослаблюється, якщо батьки переживають його як свій власний. А любов до них стає глибшою, якщо вони розуміють дитину, відчувають її переживання.

У спілкуванні з дітьми ні на мить не можна забувати про взаємну повагу, а також про те, щоб батьківське розуміння передувало порадам і настановам. Дитина проймається повагою і довірою до батьків, якщо побачить свої почуття відтвореними, як у дзеркалі, в батьківських словах.

      Ви навіть не уявляєте собі, скільки різних скарбів є у Вашій квартирі. І всі вони допомагають розвивати дрібну моторику дитячих рученят, тактильну чутливість, пам'ять, мовлення, мислення. Не обов'язково скуповувати всі іграшки в магазині. Виявіть фантазію - і прості, доступні предмети стануть відмінними тренажерами для розвитку Ваших дітей.
   Сірники, ватяні палички, гудзики, жолуді, каштани... Коли дитина грається із дрібними предметами (звичайно, під наглядом дорослих!), розвивається не тільки дрібна моторика, а й просторове мислення, уява, тактильна чутливість.
   Із сірників, ватяних паличок, жолудів, каштанів та гудзиків можна викладати різні малюнки, як довільно, так і за схемою. Причому, всі ці предмети можна сполучити в одному малюнку. Починати краще із простих геометричних фігур - квадрата, трикутника, ромба, сонечка, а потім поступово ускладнювати гру. Із сірників, ватяних паличок добре виходять зірки, їжачки, машинки, ялинки, будь-які фігури, в яких є багато прямих ліній. Спочатку малюнок викладає мама, адже малюка потрібно зацікавити. Потім "мистецький твір" можна робити разом.
   Навіть найменшим дітлахам буде корисно перебирати гудзики - витягати з коробочки і складати назад, нанизувати гудзики на мотузочку, робити намиста і браслети. Тільки при цьому мама повинна бути на сторожі! Як би малюк не взяв іграшку до рота! Якщо дитина зовсім мала, і є велика небезпека, що вона проковтне дрібні деталі, насадіть гудзики різного кольору та розміру на тверду міцну волосінь. Така іграшка може бути і брязкальцем, і рахунковим матеріалом, і наочним приладдям для вивчення кольорів, розміру та лічби.

Ігри із сірниками

   Всі батьки люблять повторювати: "Сірники дітям - не іграшка!". Правильно, звичайно. Тому що діти можуть що-небудь підпалити ненавмисне.
   Але якщо поруч будуть мама або тато, то сірники можуть бути дуже цікавою іграшкою. Так уважає тато. Сьогодні він "У сірники" з Максом грає. Для початку він от яке завдання запропонував.

Утримай сірники. 

   Покладіть на стіл 5 сірників і спробуйте взяти один із них великими пальцями. 
  Тепер підніміть другий сірник двома вказівними пальцями. Тепер - третій двома середніми пальцями. потім четвертий - двома безіменними. І, нарешті, п'ятий - двома мізинцями. Хто упустив сірник, той залишиться.

Сірникова картина.

   Кожній дитині видайте сірники (скільки хочете - коробку, коробку на двох, коробочку на всіх). За командою учасники починають викладати із сірників картинку на тему, що задана ведучим. Це може бути своє ім'я, прізвище, зображення якої-небудь тварини, смішного сюжету ("Тато спить", "Автоперегони", "Троє поросят" тощо). Виграє той, хто впорався швидше (із більш простими завданнями), або той, у кого вийшла найоригінальніша сірникова картина (із більш складними завданнями). Скільки сірників?
   Візьміть  сірникову коробку і покладіть у неї два сірники. Потрясіть коробку і запитайте в дітей, як вони вважають, скільки сірників зараз знаходиться в коробці. Діти теж можуть потрясти коробку, потримати її в руках. Але відкривати коробку може тільки ведучий. Отже, тепер Ви відкриваєте коробку і даєте дітям можливість перерахувати сірники. Перемагає той, хто назвав максимально близьке число.
   Тепер можете ускладнити завдання: відвернувшись від дітей, додайте кілька сірників. Нехай діти знов вгадують їхню кількість.

Сірникові коробки

   Сірникові коробки (чим більше, тим краще) можна використати в різних іграх. На чотирьох або шести кришечках, так само як і на внутрішніх коробочках, намалюйте однакові геометричні фігури: квадрат, коло, ромб, трикутник. Перемішайте кришечки і коробки. Попросіть малюків знайти і закрити пари.

Де мій гудзичок?

   Якщо сірникових коробок у вас багато, можна їх склеїти в декілька рядів, як ящички в комоді. Іграшкове цуценя принесло із собою гудзик (монетку, фішку, скріпку і т.д.) і хоче покласти його в ящик. Воно кладе іграшку в один з ящиків і розмовляє з малюком, розповідаючи про себе. Потім запитує малюка, в якому з ящиків знаходиться його гудзик. Місце, куди цуценя кладе гудзичок, постійно змінюється. Та й тривалість розмови постійно збільшується. Це завдання чудово тренує зорову пам'ять та увагу дитини.

Ложки, чашки, миски, сковорідки

   Маленьким дітям дуже хочеться піти на кухню. А батькам це спричиняє безліч незручностей. Хоча, якщо до процесу поставитися з розумом, то з дитячої цікавості можна отримати багато користі. От, наприклад, всім відомо, що потрібно розвивати тактильне сприйняття. І батьки купують іграшки з різною фактурою поверхні. Потрібно вчити дитину понять "великий - маленький". А на кухні - стільки можливостей! Тут і розмаїтність різних поверхонь (гладкі ложки, ополоники, миски, плошки та шорстка сковорода), і вивчення співвідношень "великий - маленький" (цікаво, скільки ложок вміститься в миску, і чому туди не ввійде ополоник). А як весело стукати ополониками по каструлі або кришкою об кришку!
       Тісто цілком можна використати як замінник пластиліну, адже це - чудовий матеріал для ліплення! Воно легко мнеться, менше забруднює, і не буде нічого страшного, якщо дитина для картини з будь-якого підручного матеріалу - гудзиків, жолудів, сірників, круп, мотузочок, ниток, дроту, насіннячок, гілочок тощо.  Розминання тіста - цікаве і корисне заняття для малюка.
   Крупи, сіль, кава, макарони теж знадобляться для "кухонної школи". Дрібну крупу (наприклад, манну) і сіль можна використати для пальчикового малювання. Для цього необхідно висипати крупу на піднос рівним пластом. Помалюйте самі, покажіть дитині, як це цікаво. Проведіть пальчиком по крупі. Вийде яскрава контрасна лінія. Потім візьміть пальчик дитини. Нехай малюк сам намалює кілька хаотичних ліній. Коли дитина зрозуміє, що потрібно робити, можна розпочинати малювання візерунків. Спочатку малює мама, потім - малюк. Малювати можна все, що завгодно: хаотичні лінії, будиночки, кола, забори, хмари, спіралі, обличчя, букви або цифри.
   Велику крупу (гречку-ядрицю, горох, квасолю, кавові зернятка) можна використати для викладання картинок, так само як і із сірників, ґудзиків і ватяних паличок. Придатна вона і для аплікацій. Пересипати крупу цікавіше за все в прозорий посуд, щоб було видно.  
 

Формування правильної вимови у дітей - це складний процес, дитині потрібно навчитися керувати своїми органами мовлення, сприймати звернене до неї мовлення, здійснювати контроль за мовленням оточуючих та власним. 
В роботі з дітьми (а особливо з тими, що вже мають порушення мовлення) велику увагу необхідно приділяти розвитку функції дрібних м’язів рук. Рухи рук тісно пов’язані з мовленням, вони є одним з факторів його формування. Зв’язок рухів руки з мовленням був відмічений ще в 1928 році. Пізніше, на основі спеціально проведених дослідів було висунуто думку про те, що рухи пальців рук стимулюють розвиток центральної нервової системи і прискорюють розвиток мовлення дитини. 
Тренування рухів пальців рук дітей покращує не тільки рухові можливості дитини, а й розвиток психічних і мовних навичок. У свою чергу, формування рухів руки тісно пов’язано з розвитком рухового аналізатора і зорового сприймання, різних видів чутливості, просторового орієнтування, координації рухів та ін. 
Рівень розвитку дрібної моторики - один з показників інтелектуальної готовності до шкільного навчання. Недарма в багатьох школах України існують, так звані, співбесіди, тестування під час яких серед інших завдань дитині пропонуються завдання на визначення рівня розвитку дрібної моторики. Дитина, що має високий рівень розвитку дрібної моторики, вміє логічно мислити, в неї достатньо розвинуті пам’ять, увага, зв’язне мовлення. 
Недостатній розвиток зорового сприймання, уваги та, зокрема, дрібної моторики, призводить до виникнення негативного ставлення до навчання. 
Саме тому робота з розвитку дрібної моторики повинна починатися задовго до вступу у школу. Батьки, які приділяють певну увагу вправам, іграм, різноманітним завданням на розвиток дрібної моторики та координації рухів руки вирішують одночасно декілька проблем: по-перше, впливають на загальний інтелектуальний розвиток дитини, по-друге, покращують розвиток мовлення малюка, по-третє, готують його до оволодіння навичок письма. 
З самого раннього віку необхідно починати роботу з розвитку дрібної моторики. Вже в ранньому дитинстві можна виконувати масаж пальчиків, впливаючи тим самим на активні точки, які пов’язані з корою головного мозку. В ранньому та молодшому дошкільному віці необхідно виконувати прості вправи, які супроводжуються віршованим текстом (наприклад "Сорока”), не забувати про розвиток елементарних навичок самообслуговування: застібання та розстібання ґудзиків, зав’язування шнурків і т. п. і, звичайно, в старшому дошкільному віці робота з розвитком дрібної моторики та координації рухів руки має стати важливою частиною підготовки до школи. 
Пам’ятайте, що малюкам пропонуються вправи у спрощеному варіанті, доступні їх віку. Більш старшим дітям завдання можна ускладнювати. 
Робота з розвитку дрібної моторики повинна проводитись регулярно, адже саме тоді буде досягнений вагомий ефект від цих спеціальних вправ. Завдання з розвитку рухів пальців рук повинні приносити дитині радість, не повинні викликати перевтомлення. Велике значення в цих іграх-вправах має текст. Він має бути веселим, доступним для дітей даного віку. Необхідно пояснювати значення тих чи інших рухів чи положень пальців, зацікавлювати дітей у виконанні цих рухів, створювати сприятливий емоційний настрій. 
Щоб сприяти розвитку пальців рук і тим самим розвивати мовлення вашої дитини, можна запропонувати малюкам наступні завдання: Розминати пальцями пластилін, глину. Катати по черзі кожним пальчиком камінці, намистинки, шарики. Нанизувати намистинки на тоненьку стрічку, робити намисто. Стискати та розтискати кулачки. Робити м’які кулачки, які можна легко розжати і в які дорослий може просунути свої пальці; та міцні, які не розтиснеш. Двома пальцями руки (вказівним та середнім) "ходити” по столу, спочатку повільно, а потім швидко, наче вони біжать. Вправа проводиться спочатку правою, а потім лівою рукою. Показувати окремо тільки по одному пальчику. Барабанити, постукувати всіма пальцями обох рук по столу. Махати в повітрі тільки пальцями, не рухаючи долонею. Плескати в долоні тихо і голосно, в різному темпі. Нанизувати великі ґудзики на нитку. Зав’язувати вузлики на мотузці. Застібати ґудзики, гачечки, замочки, закручувати кришки, заводити механічні іграшки. Закручувати шурупи, гайки. Ігри з конструктором, мозаїкою, кубиками. Складання матрьошок. Малювання у повітрі. Ігри з піском, водою. Малювати, розфарбовувати, штрихувати. Різати ножицями. 
Для розвитку дрібної моторики дитини Ви можете використати розмальовки сайту 
Скопіюйте їх на свій комп'ютер та роздрукуйте. 
Важливою частиною роботи з розвитку дрібної моторики є пальчикова гімнастика. Ці ігри дуже емоційні, їх можна проводити повертаючись з дитячого садка, сидячи в черзі до лікаря, у транспорті та, звичайно, вдома. Вони дуже захоплюючі і сприяють розвитку мовлення та творчої діяльності. "Пальчикові ігри” начебто відтворюють реальність навколишнього світу – предмети, тварин, людей, їх діяльність, явища природи. В ході "пальчикових ігор” діти, повторюючи рухи дорослих активізують моторику рук та мовлення. 
"Пальчикові ігри” – це інсценування яких-небудь рифмованих розповідей, казок з допомогою пальчиків. Багато ігор потребують участі обох рук, що дає можливість дітям орієнтуватися в поняттях "праворуч”, "ліворуч”, "вгору”, "вниз” і т.п. На початку та вкінці гри необхідно включати вправи на розслаблення, щоб зняти зайве напруження у м’язах. Це може бути поглажування від кінців пальців до долоні, легке потрушування, помахування руками. Моя сім’я Цей пальчик – мій дідусь,
Цей пальчик – моя бабуся, 
Цей пальчик – мій татусь, 
А оцей - моя матуся, 
Ну, а цей маленький – я, 
Ось уся моя сім’я 
(Почергове згинання пальчиків починаючи з великого) Хованки Пальці в хованки всі грались 
Ось так, ось так, 
В кулачки всі заховались, 
Ось так, ось так. 
(Ритмічно згинати та розгинати пальці, покрутити кулачком) Сорока Сорока білобока 
Кашу варила 
Діточкам давала. 
Цьому дала, 
Цьому дала, 
Цьому дала, 
Цьому дала, 
А цьому не дала: 
Ти дрова не рубав 
І води нам не давав, 
Ти і піч не натопив 
І нічого не поїв. 
(Вказівним пальцем правої руки водити по долоні лівої. Згинати почергово кожний палець, крім мізинця. Згинати і розгинати всі пальці в ритмі потішки) Зайці Скаче зайчик перший 
Під високою сосною, 
А під другою сосною, 
Скаче зайчик другий. 
(Вказівний і середній пальці правої руки підняті вгору, всі інші випрямлені і з’єднані. Долонею правої руки тримати вертикально вгору. Пальці широко розставлені. І так само іншою рукою) Соління капусти Ми капусту порубали, 
Свіжу моркву натирали, 
Ми капусту посолили, 
З неї соку надушили. 
(Різки рухи прямими кистями рук, пальці з’єднані, долоні прямі. Почергові рухи рук до себе і від себе. Пальці стиснуті в кулаки. Кінчики пальців обох рук зібрані разом, імітуємо посипання сіллю. Інтенсивно стискаємо пальці обох рук в кулаки) Коза і козенята Іде коза рогата, 
Коза бородата, 
Козенятко спішить, 
Дзвоником дзвенить. 
(Вказівний і мізинець правої руки вгору. Інші притиснути до долоні. Вказівний і мізинець палець вгору. Пальці долоні прямі, з’єднані з великим, опущені до низу) Замок На дверях замок висить, 
Ми його відкриєм вмить. 
Постукали, покрутили 
І легесенько відкрили. 
(Ритмічні швидкі з’єднання пальців обох рук в замок. Пальці зціплені в замок, руки тягнуться в різні сторони. Рухи зціпленими пальцями від себе, до себе. Пальці зціплені біля долонею постукують один одного. Пальці розціплюються, долоні в сторони.) 

Здоров`я дитини – багатство родини!

Здоров`я народу – багатство країни!

З давніх - давен український народ найголовнішою цінністю в житті вважав здоров`я. Навіть вітаючись і прощаючись, люди бажали один одному здоров`я: «Здоровенькі були!», «Дай ,Боже, здоров`я!»,

«Доброго здоров`я!»,»Бувайте здорові!».

Здоров`я- це найвище благо, дароване людині Природою. Без нього не можна зробити життя повноцінним і щасливим.

Кожна людина повинна берегти і зміцнювати своє здоров'я. Адже здорова людина – здорова нація. Правильне харчування оберігає людину від хвороб.

У результаті численних досліджень учені дійшли висновку, що серед чинників, від яких залежить здоров`я людини:

* 20% на екологічні і соціальні чинники;

* 20% - на спадковість і генетичні порушення;

* 10% на розвиток медицини та охорону здоров`я

* 50% припадає на спосіб життя людини, на її ставлення до власного здоров`я

В наш час, коли їжа повинна бути кращою, кожна людина, повинна звернути увагу на хвороби українців, які спричинені неправильним харчуванням. Якщо спостерігати за дитячим колективом, то побачимо, що кожна дитина за день вживає велику кількість продуктів які містять барвники, консерванти, ароматизатори. Тому для покращення ситуації яка створилася у державі, кожен виховний заклад проводить низку заходів для покращення дитячого здоров'я.

Харчування повинно містити всі ті речовини, які входять до складу тіла людини . Наша їжа в основному складається з білків, жирів , і вуглеводів, а також мінеральних речовин .

Білки називають головним будівельним матеріалом організму. З них утворюються і ростуть нові клітини, а завдяки цьому росте й людина.

Жири беруть участь в обміні речовин, сприяють зігріванню й запобігають переохолодженню організму.

Людина повинна споживати як тваринні , так і рослинні жири: сало, сметану, сир, горіхи, вівсяні та гречані крупи.

Вуглеводи використовуються як джерело енергії для м`язової роботи: руху, фізичної праці, роботи серця та інших органів.

Вуглеводами нас забезпечують рослини.

Тому необхідними для нас є: хліб, крупи, цукор, картопля, морква, буряки, фрукти, мед.

Для нормальної роботи організму потрібні мінеральні речовини. У невеликій кількості вони містяться в усіх продуктах, які ми споживаємо. У молоці є кальцій і фосфор, які потрібні для росту зубів і кісток.

У таких продуктах, як печінка, нирки, м`ясо, яйця, а також у фруктах і овочах є багато заліза. Залізо входить до складу крові й бере участь у забезпеченні організму киснем. Якщо в крові не вистачає заліза, то з`являється слабкість, і людина швидко втомлюється .

Щоденна добова потреба дітей у білках -90-100г, жирах- 90-100г, вуглеводах-380-400 г. Для повноцінного харчування важливо, щоб з їжею в організм надходили також і вітаміни. Вони підвищують стійкість організму до застудних захворювань.

Якщо бракує вітамінів то з`являються кволість, швидка стомлюваність, знижується опірність організму захворюванням, виникають дуже серйозні порушення діяльності різних органів і всього організму в цілому.

Якщо ми дбаємо про своє здоров`я, потрібно ретельно вибирати їжу. Вона має бути багатою на поживні речовини.

Але ми знаємо, що іноді їжа буває некорисною. Це продукти з малим вмістом поживних речовин. А коли вона не корисна, то зашкоджує нашому здоров`ю, руйнує наш імунітет.

Здоров`я людини – це дар, який потрібно берегти і ніколи не експериментувати з ним.

Бережи своє здоров'я і воно збереже тебе від хвороб!

Отже, ви вирішили, що вашій дитині час відвідувати дитячий садок. З чого почати? Перед усім, треба відповісти собі на наступні запитання. З якою метою ми або я віддаємо дитину до дошкільної установи? Наскільки фізично дитина готова до дошкільної установи? Наскільки вона готова психологічно?

Відповідаючи на перше запитання, необхідно сформулювати для себе відповідь на нього:

1.     Я віддаю дитину до дитячого садка, щоб звільнити собі час для роботи, навчання, кар’єри та ін..

2.     Я віддаю дитину до дитячого садка, щоб вона мала можливість спілкуватися з однолітками, але час мого спілкування з нею залишатиметься значним, я буду з нею багато гратися, розвивати її.

3.     Я віддаю дитину до дитячого садка, щоб нею там займалися, її виховували, тому що мені вона докучає, нехай її вихованням займаються ті , хто має спеціальну освіту.

Незалежно від того, яка причина домінує, важливо відповісти на наступні два запитання про готовність дитини до дошкільного закладу. Який її фізичний стан, чи відповідає він вікові. Який стан здоров’я? Як дитина володіє навичками самообслуговування (чи вміє самостійно їсти, вдягатися, роздягатися, користуватися горщиком). Однак не менш важливим є питання про психологічну готовність дитини до дитячої установи. Ще до відвідування дошкільного закладу, необхідно хворувати позитивне відношення до вихователів, дітей, до самої будівлі, території,до режиму, занять, до всього того, що формує поняття «дитячий садок» часто батьки, самі того не помічаючи, деякими своїми висловами формують у дитини негативне відношення до дитячого садка: «Ось почекай, підеш ти до дитячого садка, там тебе навчать гарно себе вести, будеш у мене слухатися», «Не будеш слухатися, віддам до дитячого садка» та ін. В цих батьківських словах ховається несвідоме негативне відношення самих батьків до дитячого садка, закладене, як правило, ще в дитинстві.

Щоб полегшити адаптацію дитини до дитячої установи можна вдома грати в «дитячий садок», використовуючи зміну ролей, пропонуючи малюку ролі вихователя, няні, медсестри, розігруючи ситуації, які за вашими уявленнями можуть виникнути у нього під час перебування у садку.

Було б непогано, якщо ви знайдете можливість познайомити дитину з дитячим садком зарані, покажете їй територію,дасте поспілкуватися з дітьми, вихователями. Деякі батьки, віддаючи дітей до дитячого садка, знайомлять їх між собою.

Ще одним способом адаптації є відвідування дошкільної установи неповний день, хоча б перший тиждень: це дозволить дитині поступово адаптуватися до режиму установи. Деяким дітям для полегшення адаптації необхідно брати з собою з дому улюблені іграшки, дрібні речі, що нагадуватимуть про сім’ю, дім.

Досить важким для деяких дітей є засвоєння режиму дошкільної установи, тому бажано за декілька тижнів до вступу до садка почати жити за розкладом установи, корегуючи час сну, прогулянки, та інших занять, годувати дитину з урахуванням меню дошкільної установи.

Консультація для батьків:

«Ігровий куточок вашої дитини»

7 правил оформлення дитячої кімнати

На розвиток малюка величезний вплив робить навколишній простір. І від того, як воно організовано у вас вдома, багато в чому залежить, яким виросте маля.

Перше правило: Дитині необхідний власний простір

Ідеальним варіантом є наявність власної кімнати. У кожного малюка періодично виникає бажання усамітнитися. Можна відвести спеціальне місце, дещо відгороджене. Для цього можна використовувати невисоку ширму, відокремити куточок за допомогою меблів (наскрізного стелажа, тумбочки, столу, дивану).
Власне простір передбачає не тільки окремо відведене місце, але і можливість дитини побути на самоті.

ДИТИНА ПОВИННА ВІДЧУВАТИ, ЩО ВОНА МОЖЕ РОБИТИ ТАМ ТЕ, ЩО ХОЧЕ (ГРАТИ З ТАКИМИ ІГРАШКАМИ, ЯКИМИ ЇЙ ХОЧЕТЬСЯ, НЕ ЗАВЖДИ ДОТРИМУВАТИСЯ ІДЕАЛЬНОГО ПОРЯДКУ У «СВОЄМУ» МІСЦІ, РОЗСТАВЛЯТИ МЕБЛІ ЯК ЗАБАЖАЄ, ЗАПРОШУВАТИ КОГО ХОЧЕ І НЕ ПУСКАТИ ТИХ ЛЮДЕЙ, ЯКИХ ВОНА ЗАРАЗ НЕ ХОЧЕ БАЧИТИ).

Друге правило: Створіть у кімнаті психологічно приємну обстановку

Вашому малюку повинно бути комфортно у «своєму» місці. Він повинен відчувати себе захищеним. Для цього продумайте колірне рішення в кімнаті. Не дуже добре, якщо воно буде дуже блідим, так само як і дуже яскравим. Три стіни можуть бути теплих, пастельних тонів, а четверту можна пофарбувати в активний колір.
Поруч з цією стіною можна розмістити ігровий куточок дитини. Психологічний комфорт досягається також за рахунок іграшок. При цьому дитина повинна мати можливість проявляти різноманітні емоції. Продумайте місце, де малюк зможе розкидати іграшки, постукати кулаками по дитячій боксерській груші або подушці, від душі помалювати на стіні.

Для зняття психоемоційного напруження і розслаблення постеліть килимок, поставте таз з піском, покладіть глину для ліплення, увімкніть спокійну музику.

Третє правило: Створіть у кімнаті затишну обстановку

Затишна обстановка – це та, в якій себе комфортно почуває малюк. Її можна створити за рахунок оформлення стін, розташування меблів, м’яких штор. Продумайте світлове рішення. Це може бути і загальне світло зверху, і бра над ліжечком дитини, і настільна лампа. Регулюйте потужність світла.

При підборі меблів пам’ятайте, що для малюка неможливо бути постійно акуратним. На меблях можуть залишитися плями від фарби, клею. Щоб дитина не залишала на стінах візерунки, виділіть йому мольберт для цих цілей або невелику ділянку на стіні, на якій можна міняти папір для малювання.

Часто дитина втомлюється від своїх іграшок. Цілком звичайне явище, тому слід заздалегідь передбачити зручні місця для зберігання машинок, ляльок, кубиків. Дитина може самостійно складати свої іграшки, наприклад, у висувні ящики і витягувати їх звідти в міру необхідності

Четверте правило: Продумайте «зонування» кімнати

Краще організувати різноманітні зони для малювання і художньої діяльності, фізкультурну, ігрову зону, зону для розглядання книжкових ілюстрацій і читання книг. Зонування повинно бути гнучким, і дитина повинна мати можливість переносити предмети з однієї території на іншу.

П’яте правило: Обстановка повинна відповідати віку

Залежно від віку повинна змінюватися обстановка в кімнаті, асортимент іграшок і розвиваючих ігор.

1-3 роки

Кімната: ігрова, спальна зони, найбільша площа вільного простору для рухливих ігор малюка.
Іграшки: каталки, великі машинки, м’які та пластмасові іграшки, ляльки, набір посуду, м’ячі різного розміру. Розвиваючі ігри: розрізні картинки, рамки-вкладиші, велика мозаїка, підлоговий будівельний набір.

3-5 років

Кімната: ігрова, спальна зони, зона для художньо-творчої діяльності, фізкультурний куточок, куточок для читання книг.
Іграшки: м’які та пластмасові фігурки тварин, транспорту; м’ячі, кеглі, набори для сюжетно-рольових ігор – в «дочки-матері», лікарню, пошту, магазин, перукарню.
Розвиваючі ігри: настільні ігри на розвиток пам’яті, мислення, уваги, лото, підлоговий і настільний будівельний набори, природний матеріал для художньо-творчої діяльності.

Шосте правило: Дитині має бути цікаво

Ваша дитина унікальна. У неї є свої інтереси, захоплення. Простір у кімнаті має бути цікавим дитині. Якщо маляті подобається підводний світ і все, що з ним пов’язано, то оформіть кімнату в морському стилі.

Пропонуйте малюкові самому приймати участь в обговоренні оформлення кімнати. Вислухайте його побажання. Запропонуйте самому створити панно, намалювати картинку, прикрасити вітражем скляні вставки двері та інш.

Сьоме правило: В оформленні поєднуйте звичні й неординарні елементи естетики

Внесіть в навколишнє середовище дитини елементи різних видів мистецтва:репродукції картин, веселі шаржі, декоративні панно, димковскі іграшки, матрьошки та ін. Не захаращуйте кімнату.

Все має вписуватися в задуманий інтер’єр. Можна завести альбоми, папки з вкладишами, в яких можна поміщати зібрані з різних тем або видів мистецтва ілюстрації, фотографії. Одна папка може бути присвячена репродукціях пейзажів, інша – фотографії, третя – декоративно-прикладному мистецтву і т. п. Можна влаштовувати тематичні тижні або дні. Ось, наприклад, тиждень фотографії. У цей тиждень сходіть на виставку фотографій. Розкажіть про історію фотографії.

Розгляньте підготовлену заздалегідь папку з фотографіями. Спробуйте складати з дитиною композиції і робити знімки. Організуйте серед домашніх конкурс на кращу фотографію. Створіть сімейний альбом. Зробіть колаж з фотографій. Завершіть тиждень виставкою, запросіть на неї гостей.

В інтер’єрі можна дати незвичайне застосування звичайних речей. Так, наприклад, зробити стільницю кавового столу з фотографій в коричневій гамі. Малюк повинен бачити, як поєднуються в інтер’єрі традиційні та нетрадиційні елементи мистецтва. Меблі в кімнаті повинні бути мобільними, щоб можна було міняти дизайн інтер’єру.

При виборі іграшок слід пам’ятати, що …

… Їх не повинно бути занадто мало або занадто багато. Найкраще змінювати асортимент іграшок, з якими грає ваш малюк. Нехай дитина пограє з якимись з них досхочу, потім ви можете дістати з шафи ще декілька і прибрати ті, на які дитина вже не звертає уваги. Це дозволить дитині завжди проявляти інтерес до гри, придумувати нові сюжети ігор і не захаращувати кімнату.

Консультація для батьків:

«Роль казки та ТV у розвитку дитини»

Казки в житті дітей - роль казки в розвитку дитини.

Роль казки в розвитку дитини багатогранна вона і фантазію розвиває, і мислення, і навіть правильну мову. З давніх часів казка є невід'ємною частиною виховання кожної дитини. Вона допоможе батькам доступною мовою навчити діточок життя, розповість їм про добро і про зло. Для дітей казка набагато зрозуміліше прісних і нудних промов дорослих. Саме тому, щоб підтримати малюка, пояснити і навчити його чому-небудь, батькам доведеться згадати головний мову дитинства мудру і дуже цікаву казку. Казка в житті дітей займає дуже важливе місце: з її допомогою дітлахи дуже рано починають говорити і вчаться грамотно висловлювати свої думки, а ще вона є кращим помічником у формуванні основ спілкування і поведінки. 
Читати дітворі казки треба в правильне "час, коли вони спокійні і перебувають у хорошому настрої. Але найкраще це робити перед сном, адже ввечері, лежачи в теплій і затишній ліжку, ви зможете ще й обговорити казку з дитиною. Читати казку треба не поспішаючи, не відволікаючись і з задоволенням. Так вона принесе малюкові більше користі і позитивних емоцій. 
Роль дитячої казки у вихованні дитини не можна не помітити. Представляючи образи, діти вчаться розуміти внутрішній стан героїв, вчаться співпереживати їм, починають вірити в сили добра. За допомогою казки можна не тільки приємно провести час, але й зняти з тривогу з душі малюка.

Казка допомагає розширити словниковий запас дитини, а також розвинути зв'язну логічну мова. Завдяки казкам мова малюка ставати більш емоційною, образною, красивою. Ці чарівні історії сприяють спілкуванню, формують уміння ставити питання, конструювати слова, речення та словосполучення. 

Один з найголовніших моментів ролі казки в життя дитини - те, що тут завжди перемагає добро. У майбутньому це дуже допоможе дитині, навчить його перемагати життєві труднощі. Життя, звичайно ж, внесе свої корективи, але, незважаючи на це, в дитячій підсвідомості нічого не пропаде. 
Одну і ту ж казку можна, і навіть потрібно, перечитувати кілька разів. Так дитина зможе зрозуміти сенс, закладений в ній. Як правило, коли суть казки ставати ясна малюкам, вони втрачають до неї всякий інтерес. До того ж, кожна дитина знаходить у казці те, що йому особливо цікаво. 
Казка - це одне з найбільш доступних засобів повноцінного розвитку кожного малюка. Так було, є, і буде ще багато-багато років. Не варто применшувати роль казки в житті дітей - правильно підібрана казка позитивно впливає на емоційний стан дитини, коригує і покращує його поведінку, а також виховує впевненість дитини в собі і в своїх силах. Зараз стали популярні аудіоказкі.

Вплив телебачення на розвиток дитини.

         Нині процес спілкування батьків і дитини ускладнений. Адже телебачення займає весь вільний час, роблячи дітей адитивними й залежними. Перегляд телевізійних передач, реклами, мультфільмів негативно впливає на емоційний фон і поведінку дитини.

         Теорії, в яких доводиться, що захоплення телебаченням спричинене чимось одним, і що це захоплення можна усунути простим педагогічним втручанням або забороною, - неправильні.       Вплив засобів масової інформації на життя родини зростає через зайнятість батьків, через небажання відстежувати якість інформації, що призводить до ослаблення батьківського впливу на дітей.     Засоби масової інформації впливають на загальний стан дитини: спричиняють зниження фізичної та соціальної активності, появу неусвідомлених страхів, пов’язаних, наприклад, із переглядом художнього фільму, формування сумнівних цінностей, схильність долати проблеми наодинці.

  Давайте ж подивимося, як впливає на розвиток дітей «блакитний екран»?

     У віці від 1,5 до 3 років діти надзвичайно швидко опановують мову завдяки психологічній включеності у спілкування з дорослими. Задоволення, яке одержує дитина від слухання, спонукає її щоразу наближатися до дорослого й насторожувати свій слух. Водночас дитина в цьому віці активізує власне вербальне спілкування, постійно звертаючись до дорослого: запитує, намагається зрозуміти відповіді. Батьки, які повністю залишають дитину з телевізором, можуть не помітити пагубного впливу телеекрану на розвиток дитини. Проведені Британськими вченими дослідження дітей у віці від 2 до 5 років довели існування прямого зв’язку між залученням дитини до телевізора й погіршенням комунікативних здібностей. Однобічність контакту з телевізором, коли він «розмовляє» з малюком, не зупиняючись і не відповідаючи на запитання, призводить до того, що дитині стає важко спілкуватися з однолітками й дорослими, вона пізніше починає говорити.

     Досягнення сучасного телебачення у спецефектах, формах і способах залучення глядача призводить до того, що надмірний перегляд телепередач може спричинити перевтому й перезбудження дитини: вона стає млявою, примхливою і дратівливою. Оволодіння сприйняттям виявляється в тому, що дитина, виконуючи предметні дії, переходить до зорового орієнтування. Приблизно у 2 роки підставою для виокремлення предметів стають багато істотних і несуттєвих ознак: зорові, слухові, тактильні. Якщо дитина сидить кілька годин біля екрану, вона втомлюється, і при цьому енергія реалізується не природним шляхом, а переростає в незадоволення, роздратування, агресію. Від народження до 1 року остаточно формується зір: підвищується його гострота, координація, сприйняття кольору, зіниці вчаться адаптуватися до змін освітлення – у цей період зайві навантаження на очі небажані. Телевізор для дитини – яскрава пляма, рухома картинка зі звуком.

        У ранньому віці відбувається становлення розумової діяльності. Основну роль у формуванні всіх здібностей у ранньому віці відіграє сприйняття. Від нього залежить поліпшення пам’яті, мови, мислення й рухів. Хронологічно формування у дітей наочно-образного мислення починається в кінці раннього віку за часом збігається з двома подіями: становленням елементарного самопізнання і початком розвитку здатності до довільної саморегуляції. Супроводжується  все це розвиненою уявою. Коли джерелом інформації стає телевізор, малюк одержує вже готові образи. Через те, що дитина зазвичай відтворює дії й ситуації, запозичені від дорослих, уява в цей період працює скоріше як механізм, а не як активна діяльність. Тому перегляд телепередач з усім звуковим і колірним різноманіттям може перешкодити вияву фантазій і творчості дитини.

       Під час перегляду телевізора маля не дуже розуміє сюжетні перипетії, але основну думку воно засвоює й ідентифікує себе з тим, що відбувається на екрані. Найшкідливішими для психіки дитини є не випуски новин і навіть не бойовики з кров’ю та бійками, а популярні фільми-катастрофи:

цивілізація гине, на вулицях міста з’являються потвори, на Землю нападають інопланетяни. Такі жахи всесвітнього масштабу здатні викликати в дитини різні страхи, нічні жахи і стати причиною нервовості й агресивності.

       Не слід дозволяти дитині переглядати і фільми жахів, оскільки, на відміну від дорослих, малята ще не вміють чітко відрізняти вигадку від реальності, а особливо в напружені моменти забувають, що все, що відбувається на екрані, насправді не існує. Згодом дитина не буде обмежуватися пасивним переглядом – обов’язково підуть голосні коментарі й попередження героїв про небезпеку, плач. Щоб запобігти такій бурхливій реакції, можна урізноманітнити репертуар домашнього «відеосалону» музичними мультфільмами.

   У випадку відсутності контролю батьків за змістом і часом перегляду кінопродукції, телебачення негативно вплине на розвиток дитини. Буде спостерігатися:

    1. Зниження фізичної, інтелектуальної та соціальної активності. Коли дитина дивиться телевізор, вона втрачає інтерес до інших видів діяльності.

    2. Агресивна поведінка: жорстокість, агресивність телегероїв підвищують агресивність дитини в житті.

    3. Поява страхів: дитячій свідомості властиво все сприймати буквально. Екран має ту ж силу, що й реальні події. Навіть якщо дитина не боїться «страшних» героїв під час перегляду, вона може згадати побачене потім і злякатись уві сні. Діти починають розуміти різницю між реальністю й вигадкою тільки в шкільному віці.

    4. Зниження соціальних цінностей. Деякі передачі пропагують терпимість, уміння ділитися, доброту й чесність.

    5. Невміння долати проблеми. Дитині, повністю відданій телевізору, згодом важче приймати рішення, нелегко долати труднощі.

    6. Затримка інтелектуального розвитку та соціальної адаптації.

    7.Слабкий розвиток уяви і творчих здібностей. Візуальна інформація простіша для сприйняття і, за рідкісними винятками, залишає мало місця для міркувань і творчих ідей.

    8. Ослаблення зв’язків із родиною та зовнішнім світом.

    Є й інший аспект впливу телебачення на життя дитини. Важливо, щоб вони дивилися телепередачі разом із батьками. У цьому випадку телебачення стає корисною методичною допомогою в навчанні, а також приводом для дискусій з різних питань, однак, за умови правильного використання всього матеріалу передачі.

Можна зменшити негативний ефект телевізора за допомогою ретельного регулювання перегляду передач:

    1. Установлення меж. До 18 місяців діти взагалі можуть обходитися без телевізора. З 18 місяців півгодини в день – цілком достатньо, починаючи з 2 років – не більше 1 години.

    2. Дотримування обмежень. Планування діяльності дитини після перегляду передачі.

    3. Правильне планування часу.

    4. Спільний перегляд телепрограм дає змогу корегувати побачене, пояснювати вчинки героїв.

    5. Творчий підхід може виявитися в переказуванні побаченого дитиною або в зображенні малюнків на теми побаченого.

    6. Уникнення використання телевізора як винагороди або покарання, тла чи засобу розслаблення.

    7. Активна протидія негативній інформації з телеекрану.

    8. Формування позитивних цінностей за допомогою пояснення негативних учинків героїв телепередач.

         Щоб оцінити взаємини в трикутнику «Дитина – батьки – телевізор» спробуйте відповісти на запитання тесту, наведеного нижче:

 1. Чи переглядає ваша дитина телевізор більше ніж півгодини на день?

 2. Чи швидко вона погоджується відійти від «блакитного» екрана?

 3. Чи можете ви сказати, що у вас особисто є проблеми з телеманією?

 4. Чи багато реклами бачить ваш малюк по телевізору?

 5. Чи дивиться дитина новини, нехай навіть у фоновому режимі?

 6. Чи часто буває так, що дитина переглядає телепередачі, що не відповідають її віку?

 7. Чи можете ви сказати, що знаєте не всі улюблені телепередачі своєї дитини?

 8. Чи є у вас «дорослі» телеканали, які ви так і не заблокували для дитячого перегляду?

 9. Чи караєте ви дитину «відлученням» від телевізора?

 10. Чи трапляється, що дитина без дозволу вмикає телевізор у будь-який час, коли їй заманеться?

Якщо ви відповіли схвально більше ніж на два запитання, отже, у вас є привід говорити про те, що в дитини телезалежність і слід вживати заходи для того щоб позбавити дитину від цієї залежності.